Маті апостолів: хто ці жінки і чому їх вшановують в Україні
Маті апостолів — це група жінок, яких згадує Новій Завіт як учениць Ісуса Христа. Вони йшли за Спасителем разом із дванадцятьма апостолами, допомагали в дорозі, служили прихистком і, за словами євангелістів, першими прийшли до гробу вранці після суботи. Саме їм явився воскреслий Христос, і саме від них Він попросив принести звістку учням. Звідси й назва: «мати» тут означає не родину, а духовне материнство у вірі.
В Україні їх шанують 14 листопада за новим стилем (27 листопада за юліанським календарем) — у день, який у народі називають «Кузьми і Дем’яна», але Церква присвячує святу жінок-апостолів. Для вірян це свято про те, що жіноче служіння у Церкві має давнє й законне коріння, а не є нововведенням останніх десятиліть.
Тема цікава і тим, хто вивчає Біблію, і тим, хто шукає пояснення для конкретної ікони в бабусиній кімнаті, і тим, хто хоче зрозуміти, що саме стоїть за святом 14 листопада в православному календарі. Далі — детальний розбір: хто саме входив до числа матерів апостолів, як їх зображують на іконах, яку молитву читають у свято і чому їх образ пережив майже двадцять століть.
Склад матерів апостолів за Євангелієм і церковним переданням
Євангеліє називає не всіх жінок-учениць. У різних євангельських списках фігурують кілька десятків імен, але ядро залишається сталим. У православній традиції як головних матерів апостолів виділяють тих, про кого згадують кілька євангелістів одночасно і кого пізніше вшановували літургійно.
Найчастіше до цього кола відносять:
- Марію Магдалину — першу свідку воскресіння;
- Марію, матір Якова та Йосипа — присутню при розп’ятті;
- Саломію, матір синів Заведеєвих (Якова та Івана);
- Іоанну (Йоанну), дружину Хузи, управителя Ірода;
- Сусанну та інших жінок, які «служили Христові своїм маєтком» (Лк. 8:3).
У церковному переданні їх часто згадують разом як «жон мироносиць», хоча це дещо інше коло: мироносиці — це ті, хто ніс до гробу пахощі. Але в українській народній традиції поняття «матір апостолів» і «жони мироносиці» частково перетинаються, бо обидва терміни описують одне коло жінок-учениць.
Євангеліст Лука, який сам був лікарем і, ймовірно, добре знав жінок із своїх подорожей, найдетальніше описує цю групу. За його текстом, жінки йшли за Ісусом від Галілеї, фінансово підтримували місію і залишилися вірними навіть тоді, коли більшість учнів-чоловіків утекли.
Для розуміння місця цих жінок в історії Церкви корисно порівняти їхній статус із становищем жінки у тогочасному юдаїзмі. У синагогальній традиції жінка не могла бути свідком у суді, не мала права навчати чоловіка в релігійних питаннях і зазвичай перебувала у дворі, а не в залі зібрань. Те, що Ісус публічно розмовляв із жінками, подорожував із ними і довірив їм першу проповідь про воскресіння, було прямим викликом цим нормам.
Біблійні сюжети, пов’язані з матерями апостолів
Найважливіший сюжет — ранкове відвідання гробу. За синоптичними євангеліями, жінки прийшли до гробу з пахощами, щоб завершити обряд погребіння, як це належить за іудейським звичаєм. Вони знайшли камінь відвалений і порожню печеру, а потім почули слова ангела: «Чого шукаєте живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Мк. 16:6, укр. переклад). Після цього жінки зустріли самого Христа на дорозі, і Він сказав: «Ідіть, сповістіть братів моїх» (Мт. 28:10). Ця фраза — своєрідний «апостольський мандат» для жінок у перші години після Пасхи.
У православній літургійній традиції саме цей момент стає центральним у свято 14 листопада. Стихири служби наголошують, що жінки, яких учні-чоловіки вважали «непевними свідками», стали першими проповідницями. Церква прямо називає їх «апостолами до апостолів» (гр. ἀπόστολοι τοῖς ἀποστόλοις) — термін, який увійшов у вжиток ще в IV столітті.
Другий важливий сюжет — присутність під хрестом. У Євангелії від Івана (Ів. 19:25) прямо названо чотири жінки, які стояли біля хреста: мати Ісуса, сестра її, Марія Клеопова і Марія Магдалина. Це перелічування імен підкреслює, що жінки не побігли, як Петро, не зріклися, як Петро, не заснули, як Петро в Гетсиманії. Вони залишилися до кінця.
Третій сюжет, менш відомий широкому загалу, — подія в домі Симона-фарисея, де жінка-грішниця (в західній традиції ототожнена з Марією Магдалиною) облила ноги Ісуса пахощами і витерла волоссям. Ісус сказав, що її віра спасла її (Лк. 7:36-50). Для розуміння того, кого шанують як матір апостолів, цей сюжет важливий: він показує, що жінка-учениця в Євангелії — це не «служниця» і не «помічниця», а людина, здатна на вчинок, який Ісус називає проявом віри.
Іконописний канон: як виглядає ікона «Маті апостолів»
В українському іконописі є два основних типи зображення: сюжетний (сцена біля гробу) і «зобов’язальний» (поясний або ростовий образ кількох жінок). На сюжетних іконах зазвичай зображають момент, коли жінки підходять до печери і бачать відвалений камінь; іноді до композиції додають ангела, який сидить на камені. На «зобов’язальних» іконах жінки стоять разом, у багатому одязі, часто з євангелією або з кадилом у руках.
Головні ознаки, за якими можна впізнати ікону саме матерів апостолів:
- кілька жіночих постатей у сценах євангельських подій;
- наявність посудини з пахощами або кадила;
- червоний колір одягу однієї з жінок (зазвичай Марії Магдалини);
- напис «Святі жони мироносиці» або «Маті апостолів» у верхній частині ікони;
- наявність ангела або воскреслого Христа в сюжетних композиціях.
У церковному мистецтвознавстві такі ікони відносять до типу «Свята жон мироносиць», детальний опис якого подано, зокрема, в огляді українського розділу Вікіпедії про жон-мироносиць. У цьому ж джерелі зібрано іконографічні варіації, поширені в Греції, на Балканах і в Україні, зокрема київські та галицькі списки XVI–XVIII століть.
Одяг на іконах завжди багатий: довгі мафорії (покривала), прикраси, іноді — царські діадеми. Це не історично точне вбрання жінок I століття, а спосіб показати їхню гідність у Церкві. Іконописець свідомо «одягає» жінок-учениць у вбрання, яке в середньовічній Європі належало до знатних верств, щоб підкреслити їхній статус «перших серед віруючих».
Молитовна традиція: що читають у свято 14 листопада
У богослужбовому уставі свято матерів апостолів 14 листопада за новим стилем має статус «собору святих жон-мироносиць». Тропар свята говорить про те, що жінки «прийшли до гробу зі страхом і радістю, щоб помазати тіло Христа» і стали першими благовісницями воскресіння. Кондак свята підкреслює: Ісус назвав їх блаженними, бо вони повірили ще до того, як побачили воскреслого.
У приватній молитві віруючі звертаються до матерів апостолів з проханнями, які логічно випливають з їхнього євангельського образу. Найчастіше просять:
- про зміцнення віри, коли здається, що Бог «мовчить»;
- про сімейне благополуччя і примирення в родині;
- про допомогу в подорожах, особливо жінкам, які вирушають у дорогу самі;
- про захист від наклепу і несправедливих звинувачень (бо ж саме жінки-учениці тривалий час залишалися «непевними свідками» за юдейським правом);
- про допомогу в материнстві і вихованні дітей у вірі.
У народній практиці до свята 14 листопада в’язали господарські прикмети: казали, що з цього дня починає підмерзати земля, і вже можна спокійно залишати в полі пізні коренеплоди. Церква ставиться до таких прикмет поблажливо, але наголошує: головний зміст дня — не погода, а подяка Богові за жінок, які першими принесли світові Пасхальну звістку.
Місце матерів апостолів у церковній історії: від IV до XXI століття
Згадка про матерів апостолів з’являється у святоотцівській літературі вже в IV столітті. Григорій Нісський, Єфрем Сирін і Амвросій Медіоланський прямо називають жінок-учениць «апостолами». На Сході Єпіфаній Кіпрський у трактаті «Про дванадцять каменів» наголошує, що жінки-учениці в духовному сенсі — це «нові Єви», бо через їхню вірність світ дізнався про воскреслого Христа.
На Заході тема матерів апостолів набула особливого розвитку в XII столітті, коли в середньовічних містеріях і драмах «жон-мироносиць» почали розігрувати сцену приходу до гробу. Ці вистави стали основою для західноєвропейської театральної традиції, а пізніше — і для православних літургійних драм, які в Україні називали «вертепом» або «дійством». Сюжетна лінія «жінки йдуть до гробу — бачать ангела — чують радісну звістку» увійшла в українську вертепну драму як окрема «сцена Пасхи».
У XVII–XVIII століттях в Україні, під впливом полемічної літератури Києво-Могилянської академії, тема матерів апостолів стала частиною аргументації проти католицького «sola Scriptura». Православні богослови вказували, що вже сама присутність жінок-учениць у канонічних євангеліях свідчить про те, що Церква — це не тільки Писання, а й живе Передання, у якому жінки мають власне місце.
У XX столітті інтерес до матерів апостолів відродився в богослов’ї в контексті дискусії про жіноче священство. Православна Церква офіційно не допускає жінок до рукоположення в пресвітери, але визнає їхній апостольський статус, наведений вище. Це питання детально розбирає, наприклад, матеріал Бі-Бі-Сі про жінок у ранньому християнстві, де зібрано свідчення патристичної літератури і сучасних досліджень про роль жінок у перших громадах.
Сьогодні ім’я матерів апостолів у православній літургії згадується під час Літургії разом з іншими святими жінками, а 14 листопада у храмах відбувається окреме богослужіння на їхню честь. У монастирях Святої Гори Афон і в Метеорах, де чоловіки-ченці особливо шанують жінок-апостолів, у цей день читають акафіст із повторенням фрази «Радуйся, жон мироносиць славі».
Народні звичаї та українські локальні особливості вшанування
В Україні свято 14 листопада має кілька шарів значень, які наклалися одне на одне за століття. Давньослов’янський шар пов’язував цю дату з завершенням польових робіт і підготовкою до зими. У цей день прибирали з полів пізні овочі, різали останню капусту і готували квашену капусту на зиму. Свято називали «Кузьмою і Дем’яном» — на честь святих безсрібників Косми і Даміана, яких у народному календарі «прив’язали» до тієї ж дати.
Християнський шар додав до цих господарських практик згадку про матерів апостолів. У сільських парафіях Галичини, Волині і Наддніпрянщини існував звичай: у день свята жінки після літургії збиралися в одній хаті і читали акафіст жонам-мироносицям, а потім обідали разом, не саджаючи за стіл чоловіків. Ця традиція, за свідченням етнографів XIX століття, була спробою жінок відтворити «ту саму» жіночу громаду, яка існувала навколо Ісуса під час Його земного служіння.
На Полтавщині та Чернігівщині був поширений звичай «кузьми і дем’яна на весілля»: у цей день вінчальні пари, які одружилися навесні, запрошували священика в гості на «обжинки» — повторне святкування весілля на знак того, що родина «пережила» перший сезон спільного життя. Цей звичай, формально не пов’язаний із матерями апостолів, додавав до свята ще одну тему — тему сімейної вірності, яка теж дуже близька до образу жінок-учениць.
У сучасній Україні свято поступово повертається в церковне життя. У Києві, Львові, Одесі та інших великих містах парафії влаштовують 14 листопада «жіночі зібрання» — лекції, дискусії та спільні молитви, присвячені матерям апостолів. Це дає можливість тим, хто не має змоги вивчати давні джерела, отримати базові знання про те, кого шанують у цей день і чому.
Як пояснити значення матерів апостолів дитині або людині без церковного досвіду
Найпростіший спосіб розповісти про матерів апостолів дитині — почати з їхньої ролі в євангельських подіях, а не з церковних термінів. Можна сказати так: «Уяви, що в тебе є друг, який зробив щось дуже важливе, а потім раптом зник. Усі твої інші друзі розбіглися, бо злякалися. Але залишилися кілька вірних людей — і це були не найсильніші, не найвідоміші, а ті, хто просто любив його найбільше. Саме вони першими дізналися головну новину і першими побігли розповісти її іншим. Це і є жінки-учениці, яких Церква називає матерями апостолів».
Для дорослого співрозмовника, який не має церковного досвіду, корисно пояснити три речі: по-перше, «матір» тут не родич, а духовна наставниця; по-друге, «апостол» означає «посланець», а не обов’язково «священик»; по-третє, Церква шанує цих жінок не замість чоловіків-апостолів, а разом із ними, бо кожен із них зробив свою частину роботи.
Якщо людина цікавиться історією, можна запропонувати їй прочитати Євангеліє від Луки, розділ 8, вірші 1-3, де список жінок-учениць подано найповніше. Далі варто перейти до Євангелія від Івана, розділ 20, де описано ранкову сцену біля гробу. Цих двох розділів достатньо, щоб скласти базове уявлення про те, ким були матері апостолів у перші роки після розп’яття.
Якщо ж людина хоче глибшого розуміння, корисно звернутися до недавніх богословських праць, де зібрано свідчення про жінок-учениць із ранньохристиянських текстів. Найзручніше почати з коротких оглядових статей у Вікіпедії, які містять перелік джерел і гіперпосилання для подальшого вивчення. Такий підхід дозволяє поступово переходити від простого розуміння сюжету до серйозного вивчення церковної історії.
Спірні питання істориків: чи всі «матері апостолів» — історичні особи
Академічна історична наука обережно ставиться до твердження, що кожне ім’я в євангельських списках жінок-учениць — це конкретна історична особа. Існує кілька причин для такої обережності. По-перше, євангелісти іноді подають ті самі події з різним набором імен: в одного євангеліста жінка біля гробу одна, в іншого — їх декілька, в третього — названо конкретні імена. По-друге, в ранньохристиянській літературі поширена практика «іменних пар»: коли автор хоче підкреслити зв’язок між двома текстами або особами, він вводить пари імен, які в реальності могли належати одній людині.
Найбільш спірним є питання тотожності Марії Магдалини, жінки-грішниці з дому Симона-фарисея і Марії з Витанії (сестри Лазаря). Папа Григорій Великий у 591 році прямо ототожнив усіх трьох в одне «ідеальне» біблійне жіноче обличчя. У 1969 році Папська біблійна комісія переглянула це рішення і вказала, що ототожнення варто розрізняти. Православна традиція, на відміну від католицької, ніколи не ототожнювала Марію Магдалину з жінкою-грішницею — і це питання залишається однією з ключових розбіжностей у мартирологах двох Церков.
Друге спірне питання — роль жінок у перших християнських громадах після смерті апостолів. Деякі дослідники (наприклад, Елізабет Шюсслер Фіоренца в праці «In Memory of Her», 1983) аргументують, що в II–III століттях жінки мали ширші літургійні функції, ніж у пізніші століття, і що їхнє поступове витіснення з керівних ролей було результатом культурних змін, а не прямого євангельського припису. Консервативні богослови з цим поглядом не згодні, але сам факт дискусії свідчить, що тема матерів апостолів залишається відкритою для дослідження.
Для звичайного вірянина ця академічна дискусія не руйнує сенсу свята. Навіть якщо частина імен у євангельських списках має літературне, а не історичне значення, сам факт того, що в канонічних текстах жінки-учениці присутні нарівні з чоловіками-апостолами, — це історично беззаперечний. І саме цей факт лежить в основі свята 14 листопада.
Часті запитання (FAQ)
Коли Церква вшановує матерів апостолів?
У Православній Церкві свято припадає на 14 листопада за новим стилем (27 листопада за юліанським календарем). У католицькому календарі аналогічне свято має плаваючу дату і прив’язане до Пасхи.
Чим матері апостолів відрізняються від жон-мироносиць?
Це дуже близькі поняття, які частково збігаються. Жони-мироносиці — це жінки, які прийшли до гробу з пахощами. Матері апостолів — ширше поняття, яке включає всіх жінок-учениць, згаданих у Євангелії, навіть тих, хто не ніс пахощів.
Чи правда, що матері апостолів — це апостоли?
У повному розумінні слова «апостол» (тобто член дванадцятки) — ні. Але Церква називає їх «апостолами до апостолів», бо Христос доручив їм першим принести звістку про воскресіння.
Скільки всього було жінок-учениць?
Точну кількість назвати неможливо: євангелісти згадують різні імена в різних контекстах. За підрахунками дослідників, у текстах фігурує від 12 до 30 жіночих імен, більшість із яких трапляються лише один раз.
Чи є молитва до матерів апостолів у православному молитвослові?
Окремої «молитви матерям апостолів» у загальноправославному молитвослові немає, але в богослужбовому тексті свята є тропар і кондак, які можна читати вдома. У монастирській практиці поширений акафіст жонам-мироносицям.
Чому свято 14 листопада в Україні називають «Кузьмою і Дем’яном»?
Це народна назва, яка виникла через те, що в церковному календарі на 14 листопада припадає пам’ять святих безсрібників Косми і Даміана. Сільські парафії поєднували свято жон-мироносиць і свято безсрібників в один день, і народна свідомість закріпила саме чоловіче ім’я.
Чи можна молитися матерям апостолів у домашніх умовах?
Так, можна. Найпростіший варіант — прочитати тропар свята кілька разів у приватній молитві. У багатьох молитвословах є скорочена молитва до жон-мироносиць, яку можна додати до ранкового правила.
Чи є ікони матерів апостолів у кожному українському храмі?
Ні, далеко не в кожному. У сільських церквах частіше можна побачити окремі ікони святих жінок, а в монастирських і кафедральних храмах — сюжетну ікону «Святих жон-мироносиць» з повним розгорнутим сюжетом.
Чи згадуються матері апостолів у Літургії?
Так, під час Літургії їх імена входять до проскомедійного поминання «святих» разом з іншими праведниками. У храмових святцях їх зазвичай згадують під 14 листопада разом з іншими святими цього дня.
Чи є в матерів апостолів мощі або чудотворні джерела?
У православній традиції їх мощі не збереглися (їх не виявлено в історичних джерелах). Але в Греції та на Кіпрі є кілька храмів, де зберігаються чудотворні ікони жон-мироносиць, до яких здійснюються паломництва.
Якщо ви шукаєте практичний початок для знайомства з темою, почніть з трьох кроків. Перший — прочитайте Євангеліє від Луки, 8-й розділ, де є повний список жінок-учениць. Другий — подивіться на ікону жон-мироносиць у вашій парафіяльній церкві і зверніть увагу, як саме на ній розставлені постаті і який у них одяг. Третій — завітайте 14 листопада на святкову літургію і послухайте, як саме в цей день читають тропар свята. Цих трьох кроків достатньо, щоб скласти базове уявлення і вирішити, чи хочете ви вивчати тему глибше.
